Боротьба з допінгом

Боротьба з допінгом

Слово «допінг», ймовірно, походить від голландського слова «доп» – назви алкогольного напою, виготовленого з шкіри винограду, який зулуські воїни використовували з метою
підвищення майстерності в бою.

Термін почав вживатись на початку 20-го сторіччя спочатку стосовно нелегального використання сильнодіючих речовин для покращення швидкісних характеристик скакових коней. Проте практика підвищення продуктивності за рахунок сторонніх речовин або інших штучних засобів є такою  старою, як і сам спорт.

Ранні роки

  • Давньогрецькі спортсмени, використовували спеціальні дієти та стимулюючі зілля, щоб зміцнити себе. Стрихнін, кофеїн, кокаїн і алкоголь часто використовувалися велосипедистами та представниками інших витривалістних видів в 19 сторіччі.
  • Томас Хікс переміг на марафонській дистанції в 1904 році в Сент-Луїсі за допомогою сирих яєць, ін’єкції стрихніну та доз бренді, які він вводив під час гонки.
  • До 1920-их років очевидною стала необхідність обмежень використання лікарських засобів.

Перші спроби боротьби

  • 1928 рік – Міжнародна федерація легкої атлетики стала першою міжнародною організацією, яка заборонила використання стимулюючих речовин. Багато інших міжнародних спортивних федерацій наслідували приклад, проте через відсутність допінг-аналізів ці обмеження були явно неефективними.
  • боротьба почала ускладнюватись синтезом аналогів стероїдних гормонів в 1930-их роках та їх використанням в 1950-их. Смерть данського велосипедиста Кнуда Йенсена Енемарка під час змагань на Олімпійських іграх в 1960 році в Римі (розтин вказав на сліди амфетаміну) збільшив тиск на керівників спортивних організацій щодо введення перевірки на допінг.
  • 1966 – Міжнародна федерація велоспорту та ФІФА була однією із перших федерацій, які відбирали допінг-проби на своїх чемпіонатах світу. 
  • 1967 –  Міжнародний олімпійський комітет заснував Медичну комісію і оприлюднив перелік заборонених речовин.
  • Вперше допінг-тести пройшли на Зимових Олімпійських іграх в Греноблі та на Олімпійських іграх в Мехіко в 1968 році. За рік до цього необхідність посилення антидопінгової боротьби була доведена трагічною загибеллю велосипедиста Тома Сімпсона під час «Тур де Франс».

Допінг-тести дають результати

Більшість міжнародних спортивних федерацій запровадили тестування на стимулятори до 1970-х років, однак, використання анаболічних стероїдів набувало все більшого розповсюдження, особливо в силових видах спорту, проте на той час не було розроблено методики їх аналізу.

  • 1974 рік – Був представлений надійний метод, внаслідок чого МОК додав анаболічні стероїди в список заборонених речовин, що призвело до помітного збільшення кількості дискваліфікацій, пов’язаних із вживанням допінгу, зокрема в важкій атлетиці та силових видах легкої атлетики.
  • Антидопінгова робота ускладнилась в 1970-х і 1980-х роках через використання на державному рівні методик підготовки спортсменів із залученням допінгових речовин в деяких країнах, наприклад в Німецькій демократичній республіці.
  • Найвідоміший випадок використання допінгу в 1980-их роках був пов’язаний із Беном Джонсоном (олімпійський чемпіон з легкої атлетики 1988 року), результат аналізу якого виявився позитивним на стероїд станозолол. Цей скандал зосередив увагу світу на проблемі допінгу на небувалому рівні. В 1990-х роках був чітко зафіксований зв’язок між запровадженням ефективних методів випробовувань та стрімким падінням рівня основних показників в деяких видах спорту.

Нові виклики

У той час, як боротьба з використанням стимуляторів і стероїдів давала результати, головний фронт антидопінгової боротьби швидко перекидається на кров’яний допінг.

  • Аутогомотрансфузія – відбір власної крові та повторне її вливання спортсмену з метою
    підвищення рівня переносу кисню, практикувалось з 1970-х років. МОК заборонив використання кров’яного допінгу як метод в 1986 році.
  • Проте були випробувані інші способи підвищення рівня гемоглобіну – наприклад використання еритропоетину (ЕПО). ЕПО був включений МОК в список заборонених речовин в 1990 році, проте боротьба з ЕПО довгий час була ускладнена через відсутність надійного методу детектування. Методика аналізу EПO, затверджена ВАДА, вперше була використана під час Олімпійських ігор в 2000 році в Сіднеї.

Об’єднання зусиль

  • Після гучних допінг-скандалів на Олімпійських іграх в 1988 році, в м. Страсбург країнами-членами Ради Європи було прийнято Антидопінгову конвенцію, яка спрямована на координацію боротьби із допінгом, обмеженням обігу та використання допінгових препаратів, сприяння освітнім програмам та на посилення міжнародного співробітництва.
  • В 1980-их відбулося помітне збільшення співпраці між міжнародними спортивним керівництвом та різними урядовими агентствами. Але до 1998 року дебати, що відбуваються під час різних з’їздів та форумів МОК, спортивних федерацій та окремих урядів призводять до виникнення різних підходів та стратегій у боротьбі із допінгом. Одним з результатів цієї плутанини було те, що санкції за застосування допінгу були часто оскаржені, а іноді навіть анульовані в цивільних судах.
  • В 1998 році поліцією була знайдена велика кількість заборонених медичних препаратів під час проведення Тур де Франс. Скандал призвів до значної переоцінки ролі органів державної влади в справі боротьбі із допінгом та висвітлив необхідність створення незалежного міжнародного агентства, в якому будуть визначені єдині стандарти антидопінгової роботи і координації зусиль спортивних організацій і державних органів влади. МОК виступив з ініціативою і скликав першу Всесвітню конференцію з допінгу в спорті в Лозанні в лютому 1999 року. За пропозицією Конференції 10 листопада 1999 року було створено Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА).
  • В 2002 році в Варшаві був прийнятий Додатковий протокол до Антидопінгової конвенції 1989 року, в якому введено поняття взаємного визнання результатів тестування та закріплено повноваження ВАДА проводити допінг-контроль на території держав – підписантів Конвенції.
  • Ще більше роль ВАДА була висвітлена в Міжнародній конвенції про боротьбу із допінгом у спорті ЮНЕСКО, яка була прийнята в Парижі в 2005 році. Так, всі держави-учасниці зобов’язані вживати заходів спрямованих на викорінення допінгу у відповідності до принципів Всесвітього антидопінгового Кодексу, прийнятого ВАДА.
  • Таким чином наразі, попри те, що ВАДА є неурядовою організацією, за нею закріплена функція уніфікації боротьби із допінгом у всьому світі та приведення до єдиного стандарту антидопінгового законодавства у всіх країнах, і, відповідно, контроль за цим процесом. Таким чином, виникає досить небезпечний прецедент контролю неурядової організації за законодавством багатьох країн.

Боротьба із допінгом в Україні

  • Україна приєдналась до всіх міжнародних документів, спрямованих на боротьбу із допінгом – так, в 2001 році було ратифіковано Антидопінгову конвенцію Ради Європи, а в 2004 році й Додатковий протокол. В 2006 році Україна однією з перших країн ратифікувала Міжнародну конвенцію про боротьбу із допінгом у спорті ЮНЕСКО.
  • Для імплементації зазначених міжнародних документів Україною в 2001 році було прийнято Закон «Про антидопінговий контроль у спорті», наслідком якого в 2002 році було створення Національного антидопінгового центру (НАДЦ).
  • Основним завданням роботи НАДЦ є профілактика, запобігання застосуванню і розповсюдженню допінгу в спорті, засобами досягнення чого є проведення освітніх заходів, робота з засобами масової інформації, проведення тестувань спортсменів, і, найголовніше, імплементація нормативних документів ВАДА, а саме Всесвітнього антидопінгового Кодексу, Забороненого списку та інших міжнародних стандартів.
  • Так НАДЦ постійно перекладає та розповсюджує величезну кількість антидопінгової літератури,  пропагандистських брошур та буклетів, спрямованих на відображення використання допінгу як небезпечного явища та пропаганди чесної гри. З метою відповідності останній версії Всесвітнього антидопінгового кодексу 2015 року були розроблені та узгоджені з ВАДА Антидопінгові правила НАДЦ, до яких приєднались всі спортивні федерації України.
  • НАДЦ постійно проводить семінари, навчальні конференції, співробітники Центру беруть участь в нарадах федерацій з олімпійських та неолімпійських видів спорту, проводять роз’яснювальну роботу серед членів національних збірних команд, лікарів ДЗ «Український медичний центр спортивної медицини», представників національних спортивних федерацій, студентів вищих навчальних закладів м. Києва.
  • Під час цих заходів  спортсмени отримують актуальну інформацію с таких тем: «Антидопінговий контроль в спорті», «Антидопінгові правила», «Процедури допінг- контролю», «Терапевтичне використання», «Обробка результатів», «Інформація про місцезнаходження», «Медичні та етичні причини не вживати допінг», «Практичні рекомендації щодо протидії тиску вживання допінгу».
  • Офіцери допінг-контролю, які займаються відбором проб, мають міжнародну акредитацію; їх надзвичайно високий рівень кваліфікації був неодноразово відмічений представниками ВАДА під час проведення міжнародних змагань. Всі проби, відібрані НАДЦ аналізуються в повній відповідності до Кодексу в ВАДА-акредитованих лабораторіях.
  • В структурі НАДЦ знаходиться лабораторія антидопінгового контролю, основною метою роботи якої є отримання акредитації ВАДА. На даний момент лабораторія зробила один з найважчих кроків до цієї мети – отримала міжнародну акредитацію на відповідність ISO 17025. Таким чином, можна очікувати появу на території України потужної наукової установи, що дозволить проводити аналіз проб українських спортсменів на найвищому світовому рівні.